Баннерный обмен ABN

Мазепа скорочено - Володимир Сосюра

Пролог

Автор знайомить нас із постаттю, що схилилась «над стародавньою рікою». Колись цей чоловік мав велику владу, а тепер його Бог забув, покинули люди:

Стоїть Мазепа, як докір
Безжальній долі, над водою...

«Колишній велет» схуд, змарнів, його влада розвіялась, і спомин лишається єдиною відрадою. Стоїть він над Дунаєм і згадує все, слухає чайок і сам співає пісню «Та біда тій чайці, чаєчці-небозі...»:

На спів нанизує слова
Він про далеку Україну,
І пісня та крізь вічність лине,
Як завжди, юна і нова.

Нещаслива доля привела героя поеми до Дунаю, «де все не те й не та блакить», де йому судилось померти. Але й в останні свої дні вигнанець згадує рідну Україну, обіцяючи в «смертну мить» шепотіти її ім'я.
Наступні слова автора готують читача до огляду Мазепиної долі:

І перед сивим і сумним,
Немов могутньою рукою,
Хтось розгорнув життя сувої,
Коли ще був він молодим,
Не знав ні розпачу, ні муки,
І забриніли ліри звуки...

І

Ми знайомимось із чорнобривим та струнким королівським пажем. На його «владні очі», на цю красу молилась не одна панна, не могли встояти навіть жінки. І цей образ вони назавжди залишали у своїй пам'яті, а він:

Він дарував на мить любов
І знов, байдужий, далі йшов.

Бал. Мазепа чекає когось у «тихім парку короля». Звісно, це — жінка, «пані Зося, удова, Любов Мазепи чергова». Запальний хлопець зізнається Зосі у своїх муках очікування. Палко і пристрасно він цілує і пестить молоду коханку. Але жага і запал швидко минають, і тоді:

...вже не те її волосся золоте,
І поцілунки Зосі ревні
Йому нудні і неприємні.

Байдужим Іван стає до неї, та пані вибачає «чорнобривого Дон-Жуана» за образу, прощаючись із ним у реверансі, такому ж божественному і граціозному, як і сама вдова.
Мазепа був улюбленим королівським пажем, знав усі цісарські капризи, усі його секрети: не тільки штиблети подавав господареві, а уночі й удень приводив дам на рандеву.
Іванові заздрили шляхтичі, бо «круль» (Круль — король.) — поляк, а паж — українець. Король цінував свого лакея, а той:

Теж уподобав короля
І полюбив любов'ю сина,
А не любов'ю холуя.

Мазепа мріяв бути на Україні, як його король. Засумував він на бенкеті за столом і розповів усім про «козацьку волю і орлів». А Зосин кавалер ревнивий, пан Броніслав, вилаяв «лайдацьких кобзарів», від яких ніде нема спокою. «Круль» замирив конфлікт. Всі гості та його величність з пажем під крики «слава» розійшлись в одведені покої.
Іван і Зося бачать сон: Мотрею звуть Зосю, її кохає старий гетьман. Мотрона його любить теж, «невтомні пестощі його», а не славу й гроші.
Та раптом сміх, покотилась корона величі — і поряд нього вже лежить не молода коханка, яка не слухала батьків і Бога, а «труп з оскалом губ гнилих».
Прокинувшись від нічного кошмару, Іван із Зосею зустрівся і знов зазнав «огня і мли». Проснувсь Іван — нема ні корони, ні Мотрони, це був сон, це лиш примара. А Зося вранці теж згадала свої химерні мрії, а поряд неї «тихий кашель короля...»
Господар просить не приводити більш панни Юзі: «Ми вже не друзі. Мій вік не юний, я не ти». Королеві набридло просити пестощів у неї, він хоче нерви зберегти. Мазепа обіцяє своєму володареві допомогти у цій справі:
Якщо ясна величність ваша Не погребує після пажа.
Король мріє підкорити «цю норовисту Галатею», а корона ні при чім, це — забобони.

II

Під зоряним небом серед високих трав Іван спокусив панну: « Вінок сій Юзя віддала». Король тільки дивувався перемогам свого поета.
У цей час пан Броніслав бореться зі своїми ревнощами. Не підкорив він Зосю молоду, яка кепкує з нього і сміється, а поглядом шукає того « шляхтича хлопського». Після бенкету Броніслав, думаючи, що Зося з пажем молодим, шукав по парку ловеласа.
Схрестилися при місячнім сяйві сталеві клинки. Запекло бились супротивники, уперто шукаючи вороже серце. Скінчився кривавий поєдинок:

Пан напоровся животом
На золотий клинок Мазепи,
Немов спочить на нього ліг...

На ранок «бліді стривожені пани» перенесли тіла у замок. Панни беззвучно плакали за Йваном. Та він на лікті звівся, прощаючись зі своїми печальними глядачами: «Прощайте... Мабуть, не знесу...»
Сивобровий король заплакав, засумував. Лікар придворний заспокоїв присутніх, тоді зітхнули панни і ожила природа:
Крізь вікна зацвіла блакить... «Він буде жить, він буде жить!»
У час похорон Броніслава, який розгортається у наступній картині, день був холодний і сумний, «з дощем і без золотожару» (Золотожар — сонце). Печальні лицарі йшли юрбою.
Після поховання на цвинтарі лишились квіти, там, на могилі, ридали небо і дівчина — майбутня жінка Кочубея (Кочубей — генеральний писар), яка запам'ятала назавжди це прізвище «Мазепа».

III

У ці дні лежав Іван при смерті, він її подих відчував. Страшно боровся за своє життя: схуд, зник блиск очей. Та не загинув, бо:
Тільки думка про Вкраїну Герою вмерти не дала.
Весь час над виснаженим лицарем сиділа Юзя в білому вбранні, «неначе янгел білокрилий»: піклувалася про свого коханого, раділа його перемогам, «солодким силам», якими наливались його жили. Пройшли тривоги, спочиває милий. І снить Іван монастир на Україні:

Де мати йгуменя бліда
Перед іконою рида
І хреститься, і б'є поклони,
І сина згадує свого...

Він бачить вчительку-черницю:
Він з нею вільно розмовля І по-французьки й по-латині, Він знає, де яка земля, Як там живуть чужі народи, Які в них звичаї і як Вкраїну полонив поляк, І, наче оводи ті злі, її обсіли москалі...
Мазепа спостерігає за хлопчиком малим, який так палко любить Батьківщину і гнівно обіцяє захищати її від загарбників.
А серце його слухає, мов п'є, послушниці чіткі поради:

— Учись, Іване!..
І любов,
Свою любов до України
Вмій влить у формули чіткі,
Умій спинить гарячу кров,
Рух нерозважливий руки
І стиснуть серце, коли треба.

Хай пада все, палає небо, А ти іди спокійним кроком До точки, що намітив оком. Учись війни у ворогів, Вивчай удачу їх і зброю,
І слава піде за тобою, Немов за піснею мотив.
Мазепа бачив матір знов, чув дзвони золотої Софії і благословення материнське на боротьбу за Україну без вагань, не боячись ні зрад, ані вигнань:
Той не живе, хто жить не вміє З душею темною раба. Життя ж — це вічна боротьба!
Блукає Іван по кімнаті у сяйві місяця, як сновида: немає матері блідої, зникла.
На ранок молодий герой—обранець уже хоче сісти на коня, покинути палац, щоб захистити свій народ, якого плач він чує крізь мури.
Юзя заспокоїла Івана, пообіцявши підтримувати коханого у боротьбі, розділити його долю, любов і ненависть. Зникли привиди, заснув Іван спокійно.

IV

Взимку Мазепа мріяв про повернення на Вітчизну, бо йому набридла чужа розкіш, синьоока Юзя, немов прощальний відгомін осінній. Він докоряє собі за сентименталізм і радість вбачає у зброї, борні, перемогах.

V

На одному з королівських балів знову закохався паж. Забувши Юзю, він думає про дружину одного магната, Терезію, яку не міг підкорити, хоч і слався перед нею барвінком.
А в монастирській тишині за нього молилась Юзя, простивши зраду і образи.
Чоловік Терези вирішив спіймати спокусника (Йдеться про вимишлену поляком Пассеном легенду, як шляхтич Фольбковський покарав Мазепу за інтимні стосунки зі своєю дружиною). Він одурив дружину, сказавши про полювання, на яке нібито збирався. «Старий, ревнивий пані муж» вчасно повернувся — застав коханців.
Пан Іванові помстився: наказав своїм слугам прив'язати Дон—Жуана ремінням до дикого коня й пустити в поле.

VI

Несе шалений кінь свого «вершника» безмежними степами, мчить у океани трав.
Упав кінь в знесилі — знепритомнів і юнак. Відкривши сині очі, побачив він двох татар.

VII

Тепер Мазепа працює на виноградниках, в Криму. Побачив Іван ханську полонянку Оксану. її карі очі, важкі дівочі коси причарували його. Жага до волі і нової любові примушує юнака організувати втечу. Уночі він викрадає двох коней і дівчину—невільницю — їхні тіні зникають за муром.

Сторінки: [ 1 ] 2 3 4

категорія: стислі перекази / стислий переказ - короткий зміст творів Володимира Сосюри / Мазепа скорочено