Баннерный обмен ABN

Українське бароко

Наприкінці XVI ст. в Італії, в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури, на зміну стилю Відродження прийшов стиль бароко.
У XVII ст. стиль бароко поширився в більшості європейських країн. Причому одні художники наслідувати італійські першоджерела, інші — сприйняли тільки ті особливості стилю, що найбільше відповідали смаку й художнім традиціям їхньої рідної країни. Так, у Франції у XVII ст. бароко знаходить вираження лише в деяких архітектурних елементах церков і в інтер'єрах будинків при тому, то основним стильовим напрямком Франції XVІІ ст. був класицизм.
Стиль бароко був суперечливим і неоднозначним: у різних країнах він яскраво виражав ідею дворянської культури часів розквіту абсолютизму (боротьби за національну єдність) і відбивав смаки бюргерства.
У порівнянні з ренесансом у бароко класичні форми ніби перетворюються, вони набувають іншого характеру й іншого композиційного бачення. На зміну раціональній тектонічності приходить атектонічність, мальовничість змінює ренесансну графічність, пластику, що стала основним засобом художньої виразності, створює неспокійну гру світлотіні, у планах і формах панують складні криволінійні обриси, статичність ренесансних композицій змінюється бурхливою динамікою форм, групуються колони й пілястри (прямокутні виступи в стіні у вигляді вправлених у них колон), фасади й інтер'єри будинків доповнюються скульптурами, в інтер'єрах будинків рясно використовуються позолота, ліплення, різьблення, мальовничі плафони, які ілюзорно зображують небо з ангелами, що летять по ньому, тощо.
Переваги стилю проявилися у винятково сильних за художньою виразністю принципах створення архітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру в навколишню природу. Головне в ньому — вразити уяву людини незвичайністю, багатством, розкішшю і вплинути на її почуття.
В Україні бароко набуло своєрідних особливостей, зокрема, у цей стиль були привнесені традиції народного мистецтва. Найбільш яскраво цей самобутній стиль проявився в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини, возз'єднаних із Росією (1648-1654 рр.).
На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, архітектура розвивалася з іншому напрямку. Тут були замовники з іншими смаками й вимогами, іншими були й архітектори (частіше іноземці), іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, до того ж на той момент посилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Поділлі й Правобережжі, на Волині.
Однією з перших будівель, що повністю відповідали запозиченому архітек турному стилю, був єзуїтський костьол Петра і Павла у Львові, побудований у 1610-1630 рр. італійським зодчим Джакомо Бріано. Костьол був побудований у вигляді видовженого прямокутника з двома подовжніми рядами колон усередині (василька), із типовим для середньовічної архітектури високо піднятим центральним нефом (колонадою або аркадою) і зовнішніми підборними арками над бічними нефами, тобто рисами, що сягають готичної архітектури. Будів ля костьолу майже повністю копіює римську церкву капітулу єзуїтів Іль Джезу, побудовану в 1575 р. одним із засновників стилю бароко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладом для численних католицьких церков у багатьох країнах. У Львові за його зразком, але з кількома незначними відмінностями, будуються костьол Стрітення (1642-1644 рр., архіт. Дж. Б. Джізлені), Вознесенський костьол у Рудках (1728 р.).
Риси бароко привносилися в палацові, замкові й інші будівлі.
Після возз'єднання України з Росією почався новий етап в історії української архітектури. На возз'єднаних землях активно зводилися міста, розвивалися ремесла, торгівля, формувався новий уклад життя. З Правобережної України, що залишилася під владою Польщі, на Лівобережні землі потягнулися цілими селами й містами переселенці. Західні центри української культури — Львів, Луцьк, Острог поступово втрачають своє значення, поступаючись місцем Києву, Чернігову, Переяславу, Полтаві й новозбудованим містам — Харкову й Сумам. Повсюдно починається будівництво церков, православних монастирів, будинків козацької старшини — тепер вони стають основними замовниками. Якщо раніше кам'яні будинки були поодинокими, то тепер їхзводять масово.
У XVII ст. у Росії будівництво було централізоване, ним управляв Приказ кам'яни-х справ. До обов'язків цієї організації входила підготовка кваліфікованих майстрів, їхня робота у замовників, нагляд за будівництвом Після возз'єднання юрисдикція Приказу кам'яних Зіграв поширюється і на українські землі. Але у зв'язку з тим що обсяг будівництва був дуже великий, поряд з основною масою місцевих будівельників працювали російські майстри і навіть провідні архітектори Росії. Цілком природно, що приїжджі майстри використовували в роботі нові прийоми будівельної техніки й форми, характерні для російської архітектури того часу.
Незважаючи на те що приїжджі майстри вкладали в будівництво свою індивідуальність, усе-таки стиль, шо сформувався на Україні в другій половині XVII ст., мав свої особливості, стійку спільність конструктивних і художніх рис, що дало повну підставу назвати його українським бароко. Однією з причин, що сприяла розвитку нового архітектурного стилю, стало те, що український народ зруйнував практично всі католицькі будівлі й палаци ненависних йому польських магнатів. Тому стає цілком зрозумілим, чому нові будівлі не повинні були повторювати або нагадувати католицьке бароко. У зв'язку з цим українське бароко швидко виробило свої стильові особливості, включаючи в себе деякі риси російської архітектури, що виразилися в характері декору.
Нові міста Наддніпрянщини й Лівобережжя, на відміну від європейських міст, які зберігали регулярність вулиць і тісне розташування будинків, мали садибний характер. У придніпровських містах був запроваджений принцип давньоруського планування — радіально-порядковий, що мав мальовничий характер.
На сьогодні чудовим архітектурним пам'ятником кінця XVII ст. є будинок Якова Лизогуба, що знаходиться в Чернігові. Це колишній житловий одноповерховий будинок, пластика фасадів і фронтонів якого близька за характером до форм російської архітектури XVII ст., але значно більша й соковитіша, що створює мальовничу гру світлотіні.
До будівель цивільної архітектури того ж часу можна зарахувати численні трапезні палати в православних монастирях. Дуже цікава трапезна чернігівського Троїцького монастиря. Спочатку була побудована трапезна (1677—1679 рр.), а потім уже — монастирський собор. До трапезного залу із західної сторони примикають сіни й господарські приміщення, а зі східної — Введенська церква з високим верхом над центральною частиною.
Найбільш яскраво й самобутньо стиль українського бароко проявився в XVII — на початку XVIII ст. у культовому зодчестві. Майстри прагнуть створювати виразні, вражаючі образи. Будуються монастирські собори, що за типом ближчі до традицій давньоруської архітектури, інші церкви — до типу українських дерев'яних церков. До першого типу належать давньоруські святині: київський Софійський собор, собор Єлецького монастиря в Чернігові і, особливо, Успенський собор Печерського монастиря, який здавна вважався найпо-пулярнішою будівлею на Русі. Усі ці споруди мали хрестокупольний тип, після відновлення (XVII ст.) вони були «прикрашені» бароковим «одягом»: фасади збагатилися декором, з'явилися прибудови, надбудувалися верхи. Одним із найстаріших зразків такого типу є собор Троїцького монастиря в Чернігові.
Найбільш плідно працював на Західній Україні' Бернард Меретин, який за порівняно короткий час побудував храми у Львові, Лопатині, Годовиці, Бусці, ратушу в Бучачі Меретин у своїй творчості віддавав перевагу скульптурам, тому він у більшості випадків працював зі скульптором ї. Пінзелем. Меретин — майстер того напрямку пізнього бароко, у фасадах якото вже бачиться наближення класицизму. У 1746-1764 рр. він будує на пагорбі південно-західної частини Львова один із найкращих будинків барокової архітектури — собор Святого Юра. У плані храму спостерігається уступчаста композиція, переважають плавні криволінійні обриси, простежуються традиції українського зодчества.
До видатних пам'ятників пізнього бароко належить Успенський собор По-чаївського монастиря на Тернопільщині. Собор був зведений у 1771 — 1783 рр. за проектом архітектора Готфріда Гофмана. Керував будівництвом львівський майстер П. Полейовський. Собор поставлений на двоповерховій терасі й прекрасно гармонує з навколишньою природою. Стрункі, ошатні вежі й фігурний фронтон, восьмигранний купол зі світловим ліхтарем, декор і білосніжний колір стін створюють життєрадісний образ, далекий від монастирського аскетизму.
У Чернівцях зберігся цікавий пам'ятник, побудований у 1767 р. на засоби, виділені Катериною II, — це Р,ождественська церква монастиря в передмісті Гореча. За планом і композицією церква типова для українського зодчества, але цікава вона деякими відмінностями: план більш витягнутий, є нижній цокольний поверх і верхній обхідний на стінах галереї, а також бійниці.
Трохи інакше в XVIII ст. розвивалася барокова архітектура в Наддніпрянщині й Східній Україні. Сюди нові віяння прийшли разом із петербурзькими зодчими. Але ще до співробітництва з ними в українській архітектурі відходять у минуле прийоми цегельної пластики, майстри штукатурять і прикрашають ліпленням фасади будинків. Прикладом може служити чудовий декор трапезної і собору Видубицького монастиря в Києві.
Невдовзі Києво-Печерська лавра задумала будівництво великої дзвіниці. Для цього були притягнуті закордонні майстри. У 1731 р. до Києва приїжджає великий петербурзький зодчий Іоганн-їотфрід (Іван Іванович) Шедель, і стиль українського бароко значно змінюється. Через те що Шедель був вихованцем німецької архітектурної школи, у його творчості виявлялася деяка сухість орнаменту. Дзвіниця була найвищою будівлею, її висота складала 96,5 м. Така масивна споруда, вперше побудована в Україні, зводилася за принципом ордерної архітектури. Нижній ярус у вигляді п'єдесталу, другий ярус витриманий у формах римсько-доричного ордера, третій — іонічного й четвертий — коринфського. Звідси видно, що для будівництва дзвіниці була використана класична схема ордерної архітектоніки, відома ще з споруди римського Колізею. У будівлі спостерігаються лише деякі елементи барокового стилю: спарені колони, розкріплені карнизи, обриси завершення глави. У будівництві дзвіниці застосована нова для того часу техніка, зокрема, були спеціально виготовлені цільні керамічні коринфські капітелі, що були 154 см заввишки і 140 см завширшки. Сам Шедель сказав, що «ця дзвіниця» єдина й у Європі, і в Росії, іншої такої немає. Крім зведення дзвіниці, Шедель займається будівництвом Брами — західних воріт Софійського монастиря. Це замовлення він одержав (1745 р.) від київського митрополита Рафаїла Забаровського. Брама є одним із найкращих і найбільш характерних пам'ятників українського бароко XVIII ст. Над проїзною аркою, оформленою колонами коринфського ордера, підносяться високий, криволінійного обрису бароковий фронтон, вкритий ніжним орнаментом, виконаним українськими майстрами.
З робіт Шеделя слід також відзначити Софійську дзвіницю, що стала, як і Лаврська, однією з головних домінант Києва. Дзвіниця будувалася досить довго: на початку XVIII ст. був зведений перший поверх, у середині XVIII ст. були добудовані другий і третій яруси, увінчані високою барочною главою, і вже в XIX ст. був добудований четвертий ярус. Чотирикутні, зменшувані догори яруси дзвіниці вкриті вишуканою ліпною орнаментикою.
У 1847 р. у Києві починається будівництво Андріївської церкви — архітектурного шедевра світового значення.
Місце для зведення церкви було обране не випадково. На пагорбі, що височіє над Подолом, ще на початку ХНІ ст. була побудована церква, яка завершувала перспективу головної вулиці Києва. Центрична, об'ємна композиція нової будівлі визначена із самого початку. Проект церкви виконаний великим Растреллі, який, розробляючи проект будівлі, вперше глибоко вивчив і використав характерні композиційні особливості давньоруського зодчества. Андріївська церква вписана у порівняно невеликий простір і спроектована так, щоб з усіх боків на тлі неба викінчено і легко сприймалася бездоганна легкість і цілісність архітектоніки її майстра. Загальний силует церкви стрункий, спрямований угору, увінчаний високою банею, що вінчається витонченою бароковою голівкою. Уздовж діагоналі підкупольного квадрата розміщені чотири башточки. Разом із центральною банею вони складають традиційну для російських церков п'яти-глазу структуру. Біло-бірюзова, улюблена Растреллі гама стін і колон багато і святково поєднується із золотом декору. Загалом будинок виглядає неймовірьа святковим, радісним, а його розміщення ка вершині пагорба, що завершує крутий Андріївський узвіз, створює своєрідну «напрямну» для погляду, так що глядач, який піднімається вулицею, мимоволі спрямовує очі до храму, і той символізує точку устремління, світлу і благу мету для мандрівника.
Одночасно з Андріївською церквою за проектом Растреллі в Києві будується будинок Імператорського (Марийського) палацу. Архітектурним зразком для нього служить підмосковний палац Розумовського, розроблений знову ж таки Растреллі. Київський палац, на жаль, згорів у 1819 р., тому сьогодні можна побачити знову відбудований (1870 р.) архітектором К. Я. Маєвським будинок, витриманий у стилі растреллівської архітектури, прикрашений бароковою пластикою.
Андріївську церкву й палац будував архітектор І. Ф. Мічурін, що був головним архітектором Москви. Мічурін працював у Києві зі своєю групою архітекторів та учнів, що допомагали йому в будівництві. Учні самостійно побудували кілька об'єктів у Києві. Так, заслуговує на увагу великий будинок Софійської бурси, зведений Ф. Пановим і М. Юрасовим. Він виконаний у стилі українського бароко, вираженого в архітектурній пластиці й високому із заломом даху.
Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована С. Д. Ковніром у 1754—1761 рр. Композиційний ефект двох'ярусної дзвіниці базується на контрасті горизонтальних і вертикальних елементів. Фасади насичені пластикою, спареними колонами, орнаментним ліпленням, що вкриває всі площини фасадів. Дзвіниця завершується високою бароковою багатоярусною банею і чотирма конусоподібними башточками. Вся архітектура дзвіниш вирізняється високим професіоналізмом. У 1763-1768 рр. Ковнір будує дзвіницю Ближніх печер, за характером архітектури схожу на дзвіницю Дальніх печер, але бе з бічних башточок на кутах.

по темі:

  • Романський стиль. Готика


  • категория: реферати / рефераты по культуре и искусству / Українське бароко