Баннерный обмен ABN

Період розкладу рабовласницького ладу й становлення середньовічного суспільства у Візантії

Візантія на ранньому етапі свого існування була країною, де відбувалося формування світоіляду візантійського суспільства. Світогляд візантійців спи рався на традиції язичницького еллінізму й принципи християнства.
У перші сторіччя Візантія переживає розквп філософії неоплатонізму. З'яв іяється ряд філософів-неоплатоників - Прокл, Діадох, Гребель, Псевдодіонісій Ареопаги. Неоплатонізм мав багато спільного з ранньовізантійською філософ ською думкою. Одночасно він вимагав спеціальної філософської підготовки особливого мислення. У зв'язку із цим він був недоступний широким масам, що и призвете до швидкого вгасання ти філософської течії.
Християнство формувалося дуже довго. Розвиваючись воно вбирало в себе багато філософських і релігійних учень того часу близькосхідні релігійні вчен ня й іудаїзм, і маніхейство, і неоплатонізм. Власне кажучи, вчення про триєд нїсть божества - це переосмислена тріада неоплатоників.
Християнство ввібрало в себе багато релігійних учень. До того ж воно було синтетичною філософсько-релігійною системою, а іі важливою складовою стати античні філософські вчення. Якщо спочатку християнство намагалося боротися з язичництвом, то, зрештою, воно прийшло до компромісу між християнським і античним світоглядами. Неоплатонізм у світлі нових віянь поділяється на дві течіі. Одна активно виступає проти християнства, інша ставиться до нього терпимо. 3 часом перемагають ті, хто згоден був іти на компроміс із християнством. Поступово йде процес злиття ідей неоплатонізму й християнства, шо призводить до повного поглинання християнством неоплатонічної філософи.
Передові християнські філософи зуміли зрозуміти шо їм необхідно володіти всім арсеналом язичницької культури, щоб використовувати це при створенні християнських філософських концепцій. Відбувається поєднання ідей раннього християнства з неоплатонічною філософією, а також переплетення риторичних ідей з новим ідейним змістом. Це можна простежити в працях Василя Кесарійського, Григорія Нісського та Григорія Назіанзина, а також у промовах Іоанна Златоуста. Власне кажучи, мислителі Василь Кесарійський, Григорій Нісський і Григорій Назіанзин стають засновниками візантійської філософії. Філософські ідеї цих філософів беруть початок в історії еллінського мислення. Основою їхньої філософії стає розуміння буття як досконалості. Це призводить до своє рідного виправдання космосу, а отже, світу й людини Григорій Нісський часом наближається у своїх ідеях до пантеїзму.
У період розпаду рабовласницького ладу й зародження феодального су спільства великі зрушення відбуваються у всіх сферах духовного життя Візантії. Іде становлення нової естетики, а також зародження нової системи духовних цінностей шо ідеально відповідають новим поглядам і мисленню се редньовічної людини.
На зміну античній літературі приходить література нова. Це й біблійна космографія, і літургійна поезія, і чернеча повість, і патристика, і всесвітня хроніка, і християнська агіографія. Усі вони наскрізь пронизані релігійним світоглядом і незабаром повністю опановують розуми візантійського суспільства.
Помітно змінюється й людина тієї епохи: змінюється бачення світу, ставлен ня до Всесвіту, суспільства й природи. Тепер уже не античний образ світу володіє ії розумом, а новий образ, що втілюється в особливу знакову систему символів Античне уявлення світу — це світ бопв і героїв. Герої не бояться смерті й безстрашно йдуть на пошуки пригод. Нинішня філософія представляє людину як гріховну, стражденну істоту, яку постійно роздирають протиріччя Людина не почуває себе владикою світу, а є, навпаки, приниженою та слабкою, хоча й вірить у свій порятунок після смерті. Християнство показало, наскільки двоякою є людська особистість. У зв'язку із цим змінюється уявлення людини про час, космос, простір, про хід історії. Тепер візантійські історики й хроністи показують поступальний рух історії, більше не створюють замкнуті античні цикли, що залежали від волі богів.
Рання Візантія стала носієм головної ідеї середньовіччя — ідеї єдності християнської церкви та «християнської імперії»
Духовне життя ранньої Візантії складалося непросто: вона ще не позбулася впливу античних уявлень, але вже відбувається процес переходу до християнства. Постійно присутнім у всіх сферах є дивовижне переплетіння язичницької міфології з християнською містикою. Одночасно особливий імпульс одержує нова культура. З'являються згодом геніальні мислителі, поети й письменники Це відбувається завдяки тому, що їхня індивідуальність ще не розчинилася в церковно-догматичному мисленні.
Зміни торкнулися і сфери образотворчого мистецтва й естетичних поглядів. Візантійська естетика враховувала всі основні ідеї духовної культури Візантії. Багато в чому вона була схожа з античними поглядами, однак намагалася їх переосмислити в дусі християнської ідеології. Візантійська естетика віддавала перевагу спіритуалізму. Вона поклонялася духовному, а не тілесному, хоча все-таки намагалася зняти конфлікт між духовним і тілесним. Велику роль у становленні естетичної свідомості візантійців відіграло осмислення світу як прекрасного Божого створіння. Тому краса природна цінувалася набагато вище, ніж та, що була створена руками людини.
Візантійське мистецтво органічно поєднало в собі елліністичний і східно-християнський напрямки. Ранній період візантійського мистецтва був відомий як своєрідне злиття рафінованої платонічності й неземної чуттєвості пізньоан-тичного імпресіонізму з грубуватою експресивністю мистецтва Сходу. Еллінізм протягом довгого часу переважав у мистецтві. Завдяки йому візантійські художники могли створювати свої кращі твори, що характеризуються правильністю пропорцій, витонченістю форм й інших особливостей. Еллінізму не вдалося протистояти Сходу, що владно намагався впливати на Візантію в перші століття її існування. Ця епоха характеризується впливом на візантійське мистецтво малазійських, іранських, єгипетських, сирійських художніх традицій.
IV—V ст. стали часом впливу у Візантії пізньоантичних традицій. Відомо, що антична класика була проникнута умиротвореним монїзмом, античне мистецтво не було знайоме з боротьбою тіла й духу. Швидше навпаки, естетичний ідеал для античності — це гармонія духу й тіла. А от пізньоантична художня творчість наскрізь пронизана трагічним конфліктом духу й плоті.

Сторінки: [ 1 ] 2

по темі:

  • Загальне уявлення про Візантію
  • Поява й розвиток феодалізму у Візантії


  • категорія: реферати / реферати з історії / Період розкладу рабовласницького ладу й становлення середньовічного суспільства у Візантії