Баннерный обмен ABN

Українська архітектура та містобудування 16-17 ст.

У Львові впродовж майже всього розглядуваного періоду тривали роботи над будівництвом міської Успенської церкви. Їх розпочав у середині століття перший відомий у місті будівничий італійського походження Петро — 1558 р. Він оскаржив церковне братство, яке не постачило належних за умовою матеріалів для спорудження храму. Еимурувану під його керівництвом споруду сильно пошкодила пожежа у 1571 р. і, врешті, братство змушене було приступити до спорудження нового храму. Його проект розробив один з найвизначніших львівських архітекторів італійського походження Павло Римлянин, з яким братство уклало відповідну угоду 2 березня 1591 p. 12 Будівництво просувалося поволі і 1597 — 98 рр. безпосереднє ведення робіт перейшло до тестя Павла Римлянина Войцеха Капіноса та його постійного партнера Амвросія Прихильного.
Будівництво знову розтяглеся на довший період; його планували завершити 1617 р., але роботи тривали до 1630 р. Успенська церква наслідує тип українського тридільного триверхого храму, а організація фасадів, інтер’єру та їхньої декорації вирішена у традиціях італійського ренесансного будівництва — у ній виступає ордерна система, центральний купол несуть чотири круглих колони, куполи мають касетонову декорацію, в наві влаштовано балконхори. Зовні куполи не мають властивих українській архітектурі розбудованих барабанів — найбільший купол вівтаря посаджений безпосередньо на карниз, купол нави має зредукований урізаний барабан, а купол бабинця майже не виведений понад дахом й посаджений безпосередньо на нього. Фактично храм не отримав органічного завершення, його перекриття виразно контрастує з монументальним характером самої споруди з підкресленим вертикальним членуванням стін. Своєрідний компроміс демонструє також вівтар, шоломовидна баня якого заходить на простір нави.
В ансамблі з Успенською церквою архітектор Петро Красовський на кошти купця Давида спорудив за умовою 1568 р. дзвіницю, проте через помилку у розрахунку фундаментів вона ще в процесі будівництва дала тріщину і під час завершення завалилася 1570 р. Фундаменти відбудував майстер з Венеції Рох Шафранець, а до спорудження нової триярусної вежі на кошти купця Константина Корнякта (четвертий поверх надбудовано наприкінці XVII ст.) був причетний Петро Барбон. В ансамбль з церквою і дзвіницею входить також невелика каплиця Трьох святителів, яку приписують будівничому Андрієві Підлісному (перебудована у другій половині XVII ст.).
Поза ансамблем Успенської церкви в межах аналізованого періоду у Львові також перебудовано від фундаментів П’ятницьку церкву. Нововіднайдені документи, у яких побіжно йдеться про "мурування і будування церкви нової", дають підстави висловити думку про перебудування храму на початку другої половини 1610 рр. 13, проте невдовзі він горів при пожежі Краківського передмістя 1623 р. й відбудований коштом молдавського господаря Василя Лупула 1643 р.
Поза Львовом серед небагатьох пам’яток мурованої церковної архітектури у регіоні виступають Благовіщенська церква у Городку, Юріївська церква у Бродах, Миколаївська у Золочеві. 1638 р. завершено перебудову монастирської Успенської церкви в Уневі.
Порівняно з Львівським регіоном муроване церковне будівництво значно активніше виступає на Волині, де у розглядуваному столітті воно розвивалося насамперед під опікою представників княжої еліти та православної шляхти. До найраніших пам’яток волинського походження належить замкова церква 1560-х рр. у Старокостянтинові. За свідченням візитації Володимирської єпархії 1685 р., 1574 р. споруджено Миколаївську церкву у Сокалі на Львівщині.
Ймовірно, 1577 р. з частковим використанням стін храму XII ст. збудовано нову церкву Успенського монастиря в Дорогобужі. Унікальною для волинського регіону є Миколаївська церква в Олевську (1596), що демонструє пізній зразок триконхового храму веронської традиції. 1600-ми рр. датується Троїцька монастирська церква у Дермані, 1600 — 1606 рр. — Спасопреображенська церква у Четвертині.
Споруджена 1638 р. Миколаївська церква в Охлопові демонструє найраніший відомий на українському ґрунті приклад точного слідування в плановопросторовій структурі храму традиціям дерев’яного церковного будівництва, що становить одну з важливих тенденцій розвитку українського церковного будівництва. Наступного року завершено Михайлівську церкву в Гощі. В Луцьку унікальним прикладом мурованого церковного будівництва виступає братська Хрестовоздвиженська церква (збереглася лише вівтарна частина). До характерних зразків церковного будівництва Волині належить також Миколаївська монастирська церква у Білостоку. На території монастиря було споруджено унікальну Успенську церкву у вигляді восьмигранного стовпа 15 (знищена у першій половині XIX ст.). Завершують групу мурованих храмів Волині першої половини XVII ст. втрачена Троїцька церква 1649 р. Почаївського монастиря фундації Єви та Федора Домашевських і Покровська церква 1653 р. у Низкиничах фундації київського воєводи Адама Киселя.
Ряд пам’яток розглядуваного періоду зберігся на Тернопільщині. 1600 р. на старому фундаменті зведено Спасопреображенську церкву у Старому Збаражі, що є одним з найпізніших відомих храмів з мурованою вівтарною перегородкою. У самому Тернополі це Хрестовоздвиженська церква кінця XVI ст. та триконхова церква Різдва Христового 1602 — 1606 рр. Кінцем XVI ст. датується Онуфріївська церква в Гусятині, що так само належить до типу триконхових. Церкви XVI ст. без точнішого датування вціліли також у Касперівцях (св. Юрія) та Кошилівцях. 1610 р. датують церкву св. Миколая в Бучачі. До другої половини XVI — першої половини XVII ст. належить Миколаївська церква у Теребовлі. В Кам’янці-Подільському 1580 р. споруджено невелику Петропавлівську церкву, що репрезентує поширений у регіоні тип триконхових храмів афонської традиції.
З новим піднесенням Києва у першій половині XVII ст. після тривалої перерви відновлюється муроване церковне будівництво. Спершу у тогочасному Києві не стільки споруджували нові церкви, скільки відбудовували зруйновані давні святині. Щодо цього слід згадати відновлення з ініціативи митрополита Петра Могили Десятинної церкви та церкви Спаса на Берестові. В ближчих околицях Києва від 1646 р. велося будівництво Михайлівської церкви у Переяславі. На Лівобережжі, де перед серединою століття мурованих церков було мало, у 1622 — 1629 рр. споруджено Покровську церкву у Сулимівці. Іншим прикладом мурованого церковного будівництва Лівобережжя є церква Різдва Богородиці в Путивлі (1630 — 1636).
До характерних зразків українського церковного будівництва першої половини століття належить монументальна Спасопреображенська церква у Любліні, яку 1633 р. освятив київський митрополит Петро Могила. Іншим рідкісним для регіону прикладом мурованого церковного будівництва є Миколаївська церква у Щебрешині.
Від цього часу вперше до нас дійшло чимало оригінальних зразків дерев’яної церковної архітектури та їхні описи. Правда, вони досить нерівномірно розподілені за окремими регіональними школами — найбагатші на пам’ятки перемишльсько-львівський реґіон та Волинь.
Серед пам’яток, які умовно можна віднести до перемишльсько-львівського кола, виділяється група церков на терені Розточчя, серед них декілька дуже близьких між собою будівель: церква Собору архангела Михаїла 1598 р. у Волі-Висоцькій поблизу Жовкви та близькі до неї збережені на території Польщі церква Різдва Богородиці у Горайці (1586) і церква св. великомучениці Параскеви у Радружі. Це тридільні триверхі храми з шатровими завершеннями нави на невисокому четверику, що демонструє найдавніші традиції українського дерев’яного будівництва.
Очевидно, до кінця XVI ст. належить і відома церква Зішестя Святого Духа у Потеличі, як про це дозволяють здогадуватися лаконічні дані про її пожежу 1593 р. Дальші зв’язки з пам’ятками цього кола має Святодухівська церква 1598 р. у Рогатині. 1602 р. споруджено церкву на Знесінні у Львові, що існувала до початку XX ст.
На Волині з XVI ст. збереглися Дмитрівська церква 1567 р. у Гішині, Успенська церква 1589 р. у Качині та недатована Спасопреображенська церква в Нуйно. За фотографіями відома церква у Суходолах, про яку йдеться у заповіті шляхтича Василя Загоровського з 1577 р.
Дерев’яна церковна архітектура Києва та його культурно-історичного регіону відома лише з малюнків та гравюр другої чверті — середини століття. Найранішою є ілюстрація до "Тератургеми" Афанасія Кальнофойського (1638 р.). Гравюра зберегла вигляд церкви на Дальніх печерах. Це одноверхий храм з двома, скоріше декоративного характеру, невеликими ліхтарями над вівтарем та бабинцем. Уваги заслуговує простих форм висока дзвіниця Успенського собору з каркасною верхньою частиною і шатровим завершенням.
Особливо важливим є зображення церкви Микільського Пустинного монастиря на малюнку А. ван Вестерфельда. Малюнок передає тридільний триверхий храм, пропорції якого демонструють виразне акцентування вертикалей. Це вказує на поширення у дерев’яному церковному будівництві київського регіону ще в першій половині XVII ст. тих стильових особливостей, які у дальшому унікально розвинулися у висотно розбудованих храмах, відомих у їх класичному завершеному варіанті майже виключно за пам’ятками XVIII ст. Відповідні типи церков та дзвіниць були значно поширені у Подніпров’ї та на Лівобережжі, що, зокрема, потверджують описи сирійського мандрівника Павла Алеппського.

Сторінки: 1 2 [ 3 ] 4 5

категорія: реферати / реферати з архітектури / Українська архітектура та містобудування 16-17 ст.