Баннерный обмен ABN

Звільнення Києва від облоги печенігів

Прийшли печеніги вперше на Руську землю, а Святослав був саме в Переяславці. І зачинилася Ольга у городі Києві з онуками своїми - Ярополком, і Олегом, і Володимиром. І обступили печеніги город силою великою, незліченним числом довкола города, і не можна було із города вибратись, ні вісті послати. І знемагали люди від голоду і спраги. Зібравшись, люди тієї сторони Дніпра в човнах стояли па тому березі, і не можна було ввійти до Києва жодному з них, ані із города - до них.
І засумували люди в городі, і сказали:
- Чи нема когось, хто зміг би дістатися па той бік і сказати їм: якщо не підступите на ранок під город, - здамося печенігам.
І сказав один хлопець:
- Я проберусь.
І кажуть йому:
- Іди!
Він же вийшов із города з уздечкою і никав поміж печенігами, питаючи:
- Чи ніхто не бачив коня?
Бо він умів по-печенізькому, і його приймали за свого. А як наблизився до річки, роздягнувшись, кинувся у Дніпро і побрів. Печеніги ж, побачивши, кинулися за ним, стріляючи в нього і не можучи йому нічого зробити.
Ті ж, що побачили з протилежного боку, приїхали в човні назустріч йому, і взяли його в човен, і перевезли його до дружини. І сказав їм:
- Якщо не підступите завтра рано під город, люди хочуть здаватися печенігам.
Сказав тоді воєвода їх на ім'я Претич:
- Підступимо завтра в човнах і, забравши княгиню й княжат, умчимо на цю сторону. Коли ж цього не зробимо, - нас має згубити Святослав.
А на завтра сіли вони вдосвіта в човни і голосно затрубили, і люди в городі зняли галас. Печеніги ж, думаючи, що князь прийшов, побігли врозтіч від города.
І спустилася Ольга з онуками і з людьми до човнів. Бачачи це, князь печенізький вернувся один до воєводи Претича і спитав:
- Хто це прийшов?
- І той сказав йому:
- Люди з того берега.
І спитав князь печенізький:
- А ти, бува, не князь? Він же сказав:
- Я муж його і прийшов як попередня сторожа, а слідом за мною йде численне військо з князем.
А це він сказав, щоб налякати їх. Тоді каже князь печенізький Претичу:
- Будь мені другом.
Він же йому:
- Так і вчиню.
І подали вони один одному руки, і дав печенізький князь Претичу коня, шаблю, стріли; він же дав йому кольчугу, щита і меча. І відступили печеніги від города, і не можна було коня напоїти: на Либеді - печеніги.
І послали кияни до Святослава сказати:
- Ти, княже, чужої землі шукаєш і стережеш її, а свою покинув: нас мало не взяли печеніги, - і матір твою, і дітей твоїх. Коли не прийдеш і не оборониш нас, то візьмуть-таки нас. Хіба тобі не шкода отчини своєї, і матері, що вже стара, і дітей своїх?
Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю, і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, і співчував у зв'язку з накоєним печенігами. І зібрав дружинників, і прогнав печенігів у поле, і настав мир.

категорія: усна народна творчість / українські народні перекази та легенди / Звільнення Києва від облоги печенігів