Шкільна бібліотека

Головна
Колядки та щедрівки
Зарубіжні прислів'я
Підручники
ГДЗ
Біографії
Реферати
Зарубіжна література
Українська література
Твори з української мови
Англійська мова
Русский язык
Сочинения
Стислі перекази
Прислів'я та приказки
Крилаті вирази
Фразеологізми
Народна творчість

Баннерный обмен ABN

Фразеологізми на літеру Д

A | Б | В | Г | Д | Ж | З | І | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я


Давати відкоша. Давати відсіч (найчастіше давати відсіч залицяльнику).
— Може, .то ви самі, діду, й розмалювали Вутаньці причілок? — кинув жартома Андрій Мох. — Може, дала вам одкоша? (О. Гончар, Зірниці).


Датися на підмову. Дати себе обдурити.

І ти не думай,
Що я б йому далася на підмову.
Ніколи в світі!
(Леся Українка, Камінний господар. І).


Де козам роги правлять. Дуже далеко, на засланні.
Вон, розбишако, із нашого села зараз!.. А коли волею не підеш, то туди запровторимо, де козам роги правлять (І. Котляревський, Наталка Полтавка, II, 11).


Де раки зимують (знати, чути). 1. Пізнати горе в житті, мати досвід. 2. Знати, де можна поживитися; бути хитрим, спритним.

1. Мабуть, всі чорти — бурлаки Та ще й розум мають,
Знають, де зимують раки, —
Од жінок втікають.
(П.Гулак-Артемовський, Твардовський).

2. Голова зараз почув, де раки зимують, і почав з писарем потроху обкрадати громадський скарб... (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря, VIII).


Держати слово. 1. Виголошувати промову, говорити. 2. Виконувати обіцянку.

1. Вона держала слово, і багато великих слів у ньому поміщалось: братерство, рівність, воля, рідний край. (Леся Українка, Віче).

2. Чоловіки не часто так говорять, а хоч говорять — хто з їх слово держить? (Леся Українка, Камінний господар, І).


Держати (тримати) хвіст бубликом. Бадьоритись, не падати духом.
Марку Трохимовичу, не дрейфте, держіть хвіст бубликом! (М. Стельмах, Правда і кривда, XX).


Держати (тримати) язик за зубами. Мовчати, зберігати таємницю.
Слухай, стара. Коли з розуму вижила, то держи і язик за зубами... (Панас Мирний, Повія, IV, 4). Боцман... підморгнув і відповів Костеві бравим покахикуванням, яке мало показати, що на його судні всі вміють тримати язики за зубами (Ю. Яновський, Весна).
Держатися (триматися) свого берега. Не виходити за певні межі; дотримуватись у житті звичного, дозволеного.
Усяк до чого-небудь вдався. Той робить те, другий — друге; Всяк свого б берега й держався... (Л. Глібов, Шпак).


Дерти носа. Пишатися, погордливо ставитись до інших.
От так їх треба учить, щоб проти роду носа не драли (І. Тобілевич, Суєта, II, 5).


Десята (сьома) вода на киселі. Дуже далекі родинні зв'язки.
Він їй, кажуть, доводиться родичем — десята вода на киселі (О. Донченко, Школа над морем, 25).


До нових віників (пам'ятати). Дуже довго пам'ятати (найчастіше щось неприємне).
Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам'ятовала б! (Г. Квітка-Основ'яненко, Сватання на Гончарівці, II, 5).


До ноги вибити. Знищити всіх до одного, до останнього.

...Троянців з ними як з'єднаєш,
Тоді і Турна осідлаєш,
Все військо виб'єш до ноги.
(І. Котляревський, Енеїда, V).


До часу глечик носить воду. Всьому буває кінець; ніщо не вічне; застереження від надмірностей у чомусь. До часу, голубе, нам глечик носить воду; І на його пошле зла доля ту невзгоду, Що глек побачимо в череп'яних шматках! (П. Гулак-Артемовський, Справжня Добрість).


До цурки. Зовсім, остаточно.
Можеш мене пожаліти — кращий мундир порвав до цурки...
(Ю. Яновський, Проклятий східний фронт!).


Довбнею не доб'єш. Ствердження фізичної моці лю¬дини, у силі котрої хтось сумнівається. (Вживається найчастіше у виразі: «ще й...»).
— ...Я чоловік старий, немощний... Може, скоро й помру.
— Тебе ще й Зовбнею не доб'єш (І. Тобілевич, Безталанна, V, 3).


Докупи не зібрати. Про щось безглузде, нісенітницю. Бачите, я іноді зостару таке плету, що й сам докупи це зберу (М. Кропивницький, Доки сонце зійде..., І, 4).


Доробитися до голого коліна. Нічого не заробити; обноситися, вкрай збідніти.
Бабусі навернулися сльози на очі:
— Доробилась у вас до голого коліна (М. Яцків, У наймах, VII).


Дорога (шлях) терном заросла. Про неможливість повернення додому, до щасливого минулого чи про немож¬ливість досягти бажаного.
— Мусиш привикати, хоч і не хочеш, а додому моя дорога вже терном заросла, — сказала Василина й рукою махнула (І. Нечуй-Левицький, Бурлачка, VI).


Дорого не взяти. Зробити щось, не задумуючись.
— Тільки ти з нею не дуже, — попередила дівчина. — Бо вона й вилає, дорого не візьме! (О. Гончар, Земля гуде, І, 13).


Драти горло (рот). Кричати.
Нащо писать байки, даремно драти рот? Який чита їх чорт?.. (Л. Боровиковський, Нащо писать).
— Ай да Стеха! От моторна, і тут успіла...
— Хто там горло дере, що успіла? (Т. Шевченко, Назар Стодоля, II).


Дрижаки їсти (хапати). Тремтіти (найчастіше від страху чи холоду).
Хороші шутки, що й сам себе не тямлю та дрижаки їм (Г. Квітка-Основ'яненко, Шельменко-денщик, IV, 4). Студений вітер подихнув зненацька, і стало зимно, а може, дрижаків хапали всі од напруження, що мирних людей охопило, як тільки спалахнув на дальній вежі вогонь небезпеки (О. Ільченко, Козацькому роду нема переводу, Заспів, 44).


Дулю з'їсти. Нічого не одержати.
Так і тоді буде, і зостанеться земля в Грицька, а вони, менші брати, дулю з'їдять!.. (Б. Грінченко, Під тихими вербами, II, 5).


Дуріти (казитися) з жиру. Робити дурниці від безділля, знічев'я. Найчастіше так говорять про багатих нероб.

Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тільки й дума про процент...
(І Франко, Декадент).

— От із жиру казяться, — подумав Іван Семенович про іноземців, — це тобі не бригадирові рапортичку давати! (Ю. Яновський, Під яблунею).


Дутеля з'їсти. Померти.

...Шпигнув в висок над правим оком,
Гібсон і дутеля із'їв.
За сим такая ж смертна кара
І лютого постигла Лара.
(І. Котляревський, Енеїда, VI).


Духопеликів (духопелу, духу) давати. Наганяти страху, бити.
...Як Парасочка не хотіла того їсти й вередувала, то Оришка й духопеликів надає... (Панас Мирний, Як ведеться, так і живеться, II). Пусти ж, а то такого духопелу дам (М. Старицький, Як ковбаса та чарка, 12). Мінами як зачнуть швиргати — так навколо шкварчить, як на сковороді. Проте біля Києва і ми їм духу дали (Г. Тютюнник, Вир, II, 3).


Духу пускатись. Помирати, вибиватися із сил. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш? (А. Свидницький, Люборацькі, II).