Баннерный обмен ABN

Слово матері скорочено - Антоненко-Давидович Б.

Це оповідання розповів один пенсіонер. Як і я, він прийшов до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу. Ми вели розмову про стиляг та бешкетників, у яких через футбол голова часто відстає у своєму розвитку від ніг. Господиня поскаржилася на нинішню молодь, які не слухають і мало поважають своїх батьків і «слово матері вже мають за ніщо». Вона поглянула на своїх принишклих синів, що виконували домашнє завдання, але все ж таки прислухались до розмови дорослих.
Новий гість довго сидів мовчки, але, коли заговорили про слово матері, він замислився і з повагою почав свою оповідь.
— Мій батько був простим сільським ковалем. Він ледве міг написати своє ім'я та прізвище, але друковане читав непогано. Читав він тільки одного «Кобзаря», бо у нашій хаті інших книг не було. «Кобзар» Тараса Шевченка був для нього розрадою і в свята, і в тяжкі хвилини. Шевченкова поезія заступила для нього все: і біблії, і «Житії», й історію, й енциклопедію.
Батько у мене був працьовитий, добре знався на своєму ковальському ділі, міг і за слюсаря впоратись.
Учителеві він годинник полагодив, паничеві з поміщицького маєтку склепав поламаного велосипеда.
Якби не його гордість, то міг би він собі грошенят чимало зробити і жити в достатку. Та батько не ласий був на грошенята. У кузні з людей брав по-божому, а якщо хтось бідний дуже приходив, то батько за спасибі йому зробить, а грошей не візьме.
У всьому до пари була йому моя мати, із бідного та гордого роду. От тільки мати у церкві жодної служби не пропускала, а батькові було все одно. Я часто бачив, як до сліз її зворушували малозрозумілі божественні слова. Так її зворушувала і доля Катерини Шевченкової, яку батько часто читав з «Кобзаря» для неї.
Одного разу батьки посварилися. Це сталося через мене. Я закінчив церковнопарафіяльну школу, і треба було мені або в ковалі, або в пастушки йти. А батькові заманулось мене віддати у гімназію. Мабуть, і це йому Шевченків «Кобзар» підказав.
Я був у батьків одинак, то чи могла мати думати про розлуку з дитям своїм єдиним. А ще вона була жінкою старосвітською і боялася всякої новизни, городу і всякого городського, що видавалося їй спокусливим, розпустим і пройдисвітським. Як же можна віддати туди любу дитину, та ще й в науку, де одні паничі вчаться!
Почала батькові перечити мати, хоч ніколи цього і не було в нашій родині. Та він же хотів мене у механіки чи навіть у інженери вивчити.
Батько й сам хотів до міста переїхати, там би він не пропав з своїми вмілими руками, та не рівнятися сільській кузні до міської механіки. Ще у батька сталася прикра сутичка з нашим поміщиком, який був у боргах, яку реп'яхах, але пихатий і мстивий. Навесні у батька було багато роботи, а тут він з своєю поламаною бричкою. Батько заклопотаний і не глянув на нього. Прийшлось панові чекати своєї черги, поки коваль впорався з селянами. І не минулося це батькові. Ображений панок нацькував на нього станового, мовляв, коваль бунтівник, нелегальщину переховує. Урядники зробили обшук, скрізь понишпорили, але нічого, крім «Кобзаря», не знайшли.
Цього ж літа батько хотів переїхати до міста, та мати не схотіла покидати рідні місця, їхати у чужий город, який був їй осоружний. Батько поступився перед її волею.
У гімназію я склав вступні екзамени краще за паничів. Батько купив мені гімназичний кашкет, замовив кравцеві формені костюм і шинель на виріст, улаштував мене на квартирі у ремісника.
Сумно було без батьків. У школі діти за моє прізвище Сметана дали мені прізвисько «Сметана без сиру», вчителі кепкували з моєї української вимови. Довго я тренувався говорити, боровся зі своїм геканням, оканням та пом'якшенням голосних, де не треба. Часто й довго примушував мене вчитель російської мови скоромовкою повторювати: «гетман, а не гетьман», «вада, а не вода». До другого класу я перейшов з похвальним листом і приїхав додому на літні канікули з базару на підводі.
Зайшовши в хату, я по-городському привітав матір: «Бонжур, мамаша! Как вы поживаєте? Что нового и все такое прочее?»
Мати впустила з рук рогач, яким приставляла у піч горщик. З докором і болем вона на мене дивилась та гірко плакала.
Я попросив у неї пробачення і більше ніколи не викаблучувався ні перед односельцями, ні перед батьком. Не любила" мати міста, де кожен їй здавався злодієм.
На зимові канікули я також приїхав додому. Та не впізнав нашої хати. Всі люди до Різдва готуються, а тут гармидер і чужі люди зітхають. Лежить моя мати на полу хвора: простоволоса, без очіпка, і мечеться, бліда як крейда, а на ряднині під нею велика темна пляма. Батько поїхав по фельдшера. Цього вечора померла моя матінка і залишила мені маленьку сестричку Настю. І запам'ятав я останні слова своєї матері, що встигла мені сказати: «З панами, сину, не водися, з багатими не знайся, горнись до тих, що... Горнись, дитино моя, до простих, до роботящих людей... Оце моє тобі останнє слово...»
Коли мене батько завів пізно ввечері до хати, то вона була вдягнута на смерть. Та це вже не моя матуся, було в ній щось, що заважало пригорнутись.
Дивно й сумно дивитись на той горбок чорної землі, що височів над материною труною. І згадались мені її останні слова.
Все на світі забувається, і я призабув свою втрату і материнські слова.
Батько навесні переїхав до міста, де я вчився. Хоч і шанував він нашу матінку, та одружився вдруге, бо треба було порядкувати комусь у квартирі, доглядати за нами.
Мачуха наша була простою жінкою, сама вдова, бездітна, тому ми л Настею не могли жалітися, що нас кривдять. Вона пильнувала за нами і нашим одягом, та замінити рідної матері не могла. Я дивився на неї вовкувато, бо не міг простити, що хтось зайняв матусине місце. Вивчу уроки і йду з хлопцями то в ліс, то на річку. Навчався я добре, з похвальними листами переходив з класу в клас. Може, тому батько не контролював мене строго, я то і взагалі не звертав особливої уваги.
З вимовою у мене було все гаразд. Я був уже у сьомому класі і вивчав літературу — словесність, як тоді її називали в гімназії. Тепер уже не бігав по вулицям, а зачитувався творами Гоголя, Тургенєва, Сенкевича, Дюма. Уявляв себе д'Артаньяном, графом Монте—Крісто і нігілістом Базаровим, яле остаточно зупинився на образі Інсарова, герої тургенєвського романа «Напередодні».
Мої думки почали крутитись і біля героїнь. Я думав, яка з них зустрінеться на моєму життєвому шляху: чи це буде поміщиця Одинцова, в яку закохався Базаров; чи Єлена, що поїде з Інсаровим визволяти Болгарію; ми лермонтовська княжна Мері? Всі вони були з іншого світу. Вони заступили мені простий образ Шевченкової Катерини. Я лише мріяв, бо ніяким чином не міг потрапити у той вищий світ.
І раптом переді мною прочинились до нього двері, це був світ, про який не могли мріяти мої батьки.
До нашого міста з Орловської губернії приїхав новий земський начальник. Він був одним із перших повітових аристократів. У сьомому класі до мене за парту посадили його сина Анемподиста Кузьміна—Караваєва. Цей юнак не був зарозумілим чваньком. До наук він не був здібним та й відстав у навчанні за час переїзду. Хлопець мріяв про навчання у кадетському корпусі, та через ліберальні таткові погляди ходив до звичайної гімназії. Анем-нодист хотів стати військовим. Він знався на мундирах, породистих конях і мисливських собаках, добре танцював, грав у преферанс. З літературних героїв йому імпонував лермонтовський Печорін. З історії його цікавили тільки походи Наполеона і бої Єрмолова на Кавказі.
Ми здружились, бо він часто звертався по допомогу — я ж гарно вчився. Також я знав місцевість і міг бути гарним провідником для рибалки чи полювання, на яке ми збирались наступного літа. Мене зацікавили його акваріум і краєвиди курортів, на яких встиг побувати мій сусід по парті.
Анемподист часто запрошував мене у гості, але я не зважувався, боячись виглядати приниженим і злиденним серед багатої обстави господарів.

Сторінка: [ 1 ] 2

категорія: стислі перекази / стислий переказ - короткий зміст творів Антоненко-Давидовича Б. / Слово матері скорочено