Баннерный обмен ABN

Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (IV варіант)

Мабуть, немає письменника, в творчому доробку якого не було б твору, присвяченого якійсь вічній проблемі. У XX столітті, столітті науково-технічної революції, митців особливо почала цікавити проблема духовності людини, народу. Одним з українських письменників, що порушив цю проблему, був Олесь Гончар. Його роман «Собор» присвячено саме боротьбі духовності і бездуховності, в ньому він доторкнувся до глибин людського існування.
У романі собор постає як диво довершеності народної архітектури, народного бачення і розуміння краси, як пам'ятка історичного і національного минулого нашого народу, як втілення його високого духу і душевного багатства людей. Це витвір рук і мозку наших славних предків — запорозьких козаків, що після зруйнування Запорозької Січі побудували собор у Новомосковську, лишивши по собі світлу пам'ять. Тому збереження цієї архітектурної споруди порівнюється із збереженням історичної пам'яті національної свідомості, із збереженням духовності суспільства і цільності кожної людської душі.
Саме через ставлення до собору героїв роману, які є втіленням різних типів реальних людей, розкривається їх внутрішній світ, душа, а отже, духовність нашого народу. Найчастіше О. Гончар передає свої роздуми Миколі Баглаю — студентові-металургу, в якого дуже сильно розвинуто почуття краси і правди. Він не хоче вірити, що святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм», хоча бачить, як убога антихудожність шалено наступає проти всього людяного, прекрасного у житті, проти українського. Він уперто шукає спадщину віків, щоб пізнати корені невмирущої сили народу. Юнак зачарований мистецькою красою собору, він для нього — символ душі, духовної краси. Перед Миколою «у дивному смутку мовчав собор», він був голосом сумління, що примушував хлопця сперечатися з безбатченками, з тими, кому байдужа доля планети. Музика краси несла у молодечі пориви жагу до самопізнання, прагнення боротися з пігмейською психологією, для якої духовний багаж українського народу, втілений у соборі, був лише «хламом історії».
У своєму романі Олесь Гончар поставив проблему долі духовного начала у житті суспільства. Письменник постукав у серця своїх сучасників, нагадуючи їм про родовід, про прадавню історію; про духовний зв'язок між поколіннями, про існування української нації. У творі розвінчано психологію духовного браконьєрства, викрито зловісні наміри безбатченків — руйначів національних святинь, лунає заклик плекати й оберігати духовні скарби нашого народу.

по темі:

  • Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (І варіант)
  • Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (ІІ варіант)
  • Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (ІII варіант)


  • категорія: українська література / твори за творчістю Олеся Гончара / Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (ІV варіант)