Баннерный обмен ABN

Війна як мірило людяності (за романом «Людина і зброя» О. Гончара)

Роман О. Гончара «Людина і зброя належить до кращих творів української літератури про Велику Вітчизняну війну. Тему і героїв цієї книги письменникові підказало життя: він сам був учасником зображених подій і написав про людей, з якими пройшов бойовий шлях від берегів Волги до Праги.
У романі «Людина і зброя» письменник розповідає про початок Вітчизняної війни, про ті труднощі і випробування, які випали на долю нашого народу в перші місяці, і ту незбориму силу радянської людини, що привела її до перемоги.
Герої роману — в основному студенти Харківського університету, мрійники і.гуманісти, люди, що готували себе для праці з дітьми, щоб нести слово науки в народ у мирний час, але їх мріям не судилося здійснитися. Війна примусила взяти в руки зброю і пі¬ти на фронт боронити рідну Батьківщину від ворога.
У романі є також негативні персонажі: фашисти, зрадники, дезертири, бездушні і безвідповідальні командири. Автор не приховує тих труднощів, з якими зіткнулися наші люди в роки війни.
Найбільш яскравою постаттю в цьому романі є, безперечно, Богдан Колосовський. Юність його почалася родинним нещастям — безпідставним арештом батька, але це горе не затьмарило світла того ідеалу, яке несуть у собі улюблені герої Гончара. Заради своєї Вітчизни, свого народу Богдан мужньо переносить найтяжчі ви¬пробування, незмірні труднощі, смертельні загрози, які протягом сотень і сотень діб ні на мить не відходять від нього. Один за одним падають в боях друзі. Решта уцілілих бреде степами, прагнучи вирватись з оточення. «Біль втрат, і дух степів полиновий, і дніпрову блакить, і рожеві, як юність, світанки» — усе це вони забрали із собою і все несуть на схід.
Особливе місце в романі належить образу Духновича. Природжений філософ, він уособлює постійне прагнення молоді до поглибленого осмислення життєвих процесів, усього, що відбувається навколо. У жорстоких боях він загартовується, стає стійким і мужнім бійцем. Його витримка, сила волі, мужність, відданість Батьківщині і товаришам виявились особливо тоді, коли він, жертвуючи власним життям, підірвав останньою гранатою склад бомб, знищив ворогів і врятував товаришів від неминучої гибелі. Його загибеллю письменник нищівно таврує війну, людиноненависницьку сутність фашистської ідеології, що вбивала усе світле і мисляче на землі. На прикладі життя студентського батальйону простежуються основні тенденції у розвитку тодішньої дійсності, своєрідність духовного світу молодої людини, що тільки-но зробила крок у страшне, розбурхане море гігантських — соціальних і людських — пристрастей. І не тільки студенти, а й комісар Лещенко, і літній солдат-артилерист, який багнетом робить першу операцію Духновичу, і агроном Колумб, який під полою проносить крізь тили ворога свій перехідний прапор, і робітники, й рибалки — усі в романі живуть єдиним прагненням миру, заради миру беруть зброю в руки, ідучи на темні сили з єдиною волею до знищення війни. Навіть толстовець дід Лука, трохи ніби смішний, схожий своєю дотепністю на шолохівського діда Щукаря, але своєрідний, гончарівський, як і всі герої роману, написаний, видно, з натури, каже дівчатам, що здивувалися, побачивши його з гвинтівкою: «Тепер і сам Лев Миколайович взяв би... час такий настав».
У романі «Людина і зброя» вперше з'являються образи та картини різко негативного плану, подібно до самодура Дев'ятого та шкурника, боягуза старшини Гладуна.
Зарозумілий, гарячковитий самодур Дев'ятий у небезпечний для атаки час посилає сотні бійців на смертний бій з ворогом: «Звідси, з-під будинку, де стояв Дев'ятий, видно було, як захлинулась атака: видно, як падають на мосту атакуючі, а ті, що встигли перебігти на той бік, скочуються попід мостом униз, плигають у воду, рятуючись від шквального вогню. Пальба, лемент, кров на поранених...»
У тяжких, кровопролитних боях Дев'ятий утратив на шляхах відступу більшу половину довіреного йому особового складу бійців. І коли в цій безглуздій атаці загинуло безліч бійців, Дев'ятий звернувся до майора Краснопольського: «Що, будем кінчати?» — Краснопольський промовчав, а Лещенко відповів різко: «Цього не треба було й починати».
Відповіддю свого героя О. Гончар засудив бездушність і безвідповідальність командира Дев'ятого.
Зброя згубно впливає на людину, роблячи її кровожерною, як Заградорядник, або підозрілою, як Спартак Павлущенко.
Отже, головна думка роману — зберегти людяність, не дати можливості зачерствіти душі. Олесь Гончар обвинувачує як загальнолюдське зло, так і антиморальні прояви окремих людей, вважаю¬чи, що найменша підлість може згодом перерости у велику біду, ідо здатна призвести до трагедії багатьох людей або навіть народів. Письменника турбує не тільки доля рідної України, а й доля всього людства. Устами своїх героїв він гнівно засудив війни і все те зло, яке вони приносять людству.

по темі:

  • Красиве й потворне в романі О. Гончара «Людина і зброя»
  • «Людина і зброя» Олеся Гончара: автобіографічність твору
  • Харків 1940 р. у романі Гончара «Людина і зброя»


  • категорія: українська література / твори за творчістю Олеся Гончара / Війна як мірило людяності (за романом «Людина і зброя» О. Гончара)